| «Тигровий кінь» (лат. Hippotigris) - саме так у давнину називали зебру. Смужки потрібні зебрі для маскування. Це може видатись дивним, тому що, здавалося б, саме завдяки смужкам зебру дуже добре видно здалеку. Однак смужки розмивають контур тварини і в дійсності з великої відстані найважче розрізнити саме предмет з розмитим контуром. Смужки також допомагають стаду зебр, коли на нього нападає хижак: безліч смугастих зебр, які біжать разом, можуть збити з пантелику атакуючих. Смугасте забарвлення зебри також приховує її від хижаків, коли та стоїть у високій траві. А що трава зовсім не чорно-біла - не важливо. Адже лев кольорів не розрізняє, а він - єдиний в природі ворог зебри. Також смужки є, ймовірно, засобом маскування проти мух цеце, чиї очі не сприймають подібного забарвлення.
Таким чином, смуги рятують зебру від диких сусідів, але від людей вона постраждала, знову ж таки, завдяки своїй шкурі. Деякі види зебр, наприклад зебра кваґґа, були повністю винищені мисливцями за екзотичними шкурками, якими європейські пані прикрашали свої спальні. Зараз залишилося всього три види зебри: гірська, пустельна і саванна. Водяться вони майже на всьому африканському континенті. Найпоширеніша, саванна зебра, звичайна в Кенії та Уганді.  Суперечка про зеброві смужки - майже така ж давня, як суперечка про яйце і курку, і така ж безвихідна. Одні вважають, що зебри білі в чорну смужку. І вказують, на те, що ноги в них часто білі. Інші ж обурені: як це зебри білі? Ні, вони чорні, з білими смужками. У прихильників чорного тла теж є аргументи. Перш за все, вже винищена зебра кваґґа була смугастою тільки на шиї і ногах. А решта тіла у неї була швидше темною, ніж білою. Крім того, у деяких видів цієї тварини лошата народжуються зовсім чорними або коричневими, а потім вже на їхньому тілі проступають світлі смужки. До того ж, білі зебри навряд чи змогли б вижити в умовах Африки. До речі, малюнок у кожної зебри свій - єдиний і неповторний, як відбитки пальців у людини. Людському оку ці візерунки здаються безладними, зате зебромалята відрізняють своїх мам від інших родичів по цьому штрих-коду. Перший час після народження лошати мама прикриває його своїм тілом від інших зебр, щоб він запам'ятав її візерунок. Середня швидкість зебри близько 60 км/год, але якщо її наздоганяє хижак, вона може «додати газу» та розвинути швидкість до 80 км/год, але ненадовго. Зрештою, вона зупиниться і спробує відбитися копитами і зубами. Незважаючи на таку оборону, людям вдається відловлювати їх для зоопарків. Вважається, що «тигрові» коні особливо не сумують за рідними степами у неволі. Але і приручатись не поспішають: на контакт з людиною вони йдуть дуже неохоче, а дресирувати їх практично неможливо. Хоча винятки є скрізь.
| 
